Важко замахнутися на таке поширене і всім відоме блюдо, як хачапурі по-Імеретинській, не маючи можливості послатися на улюблену тітку або бабусю грузинок, як авторів та першоджерела цього приголомшливого рецепта. Але зате можу з задоволенням сказати, що була в мене сусідка, яка аж 2 роки жила в Батумі … Так от … її рецепт виглядав саме … А якщо ще й назвати, так дуже обережненько, просто коржики з сиром, то і взагалі можна сміливо розраховувати на те, що будуть розглядати і критикувати (якщо знадобиться, звичайно) сам рецепт, а не його автентичність. А от за смак-то я якраз ручаюсь!
Так що як один із способів, як варіант бездріжджового і дуже швидкого варіанту, приготованого на сковороді … зустрічайте, пробуйте і, сподіваюся, готуйте! .. Для тіста: на 1 склянку мацоні (слово красиве, але не всім знайоме і, головне , не у всіх зустрічається на прилавках, так що при необхідності сміливо замінюємо цей продукт або на кисляк, або на кефір, або на йогурт, або навіть на сметану) беремо два і три чверті склянки борошна, по половині чайної ложки соди і солі, 1 чайну ложку з гіркою цукру, 1 яйце (можна обійтися і без) і 2-3 столові ложки рослинної олії.
Кажуть, що грузинські господині встигають приготувати хачапурі за той час, поки тільки дорогий гість дійде по звивистій доріжці від воріт до будинку … Таких висот, звичайно ж, треба домагатися роками. Але от саме це тісто приготувати можна за досить і досить рекордний час. Отже, в мацоні кімнатної температури кладемо соду і перемішуємо її … нехай собі шипить … вирує … піниться … «гаситься» … Потім додаємо туди сіль, цукор, яйце. Знову все перемішуємо і просіюємо туди борошно … Вже 2,5 склянки абсолютно сміливо. Замішуємо тісто і, присипаючи стіл залишками борошна, додаючи на руки і на тісто рослинне масло, домішуємо його (тісто) до однорідного і бажано не прилипає до рук стану. При цьому, як і завжди, намагаємося для досягнення цієї мети використовувати найменшу кількість борошна і не замучити тісто надмірної старанністю та працьовитістю. Здорова сім’я Все робимо швидко, легко і без фанатизму.
Думаємо про приємне, мріємо про прекрасне, месім з ніжністю і задоволенням … Готове тісто (точно не засікав, але є відчуття, що робилося воно не більше 3-4 хвилин) накриваємо або полотенчиком, або мисочкою і залишаємо відпочити (від нас, від наших рук, та й від життя взагалі) хвилин на 20-30. І спокійно і з задоволенням переходимо до начинки. У нас сьогодні сулугуні, грамів 500. (Хоча в ідеалі, кажуть, краще імеретінській сир … але от тільки де ж добути-то такий, питається? Ще кажуть, добре йде сюди адигейський. Можна ще і моцарелу додати.) Начинки (сиру) просто зобов’язана бути багато … ми ж теж люди грамотні … розуміємо ж, що це сир з хлібом, а не хліб із сиром … Сир не повинен бути занадто солоний (це не комільфо), так що обов’язково пробуємо і або вимочуємо його (сир) у воді або молоці, або змішуємо з сиром.
А якщо так вийшло, що сир занадто прісний, то не виключено, що і досолюємо. Додаємо ще грамів 70-100 вершкового масла і яйце. Всі – і сир, і масло, натираємо на крупній тертці, додаємо яйце і гарненько перемішуємо. Маса не повинна стояти колом, треба, щоб вона була податливою і в’язкою. Так що при необхідності сміливо доповідаємо ще одне яйце. Ну і залишилося найцікавіше … ліпимо … ваяем … творимо .., а точніше ділимо наше відлежатися і відпочиле тісто на 4 або 5 частин (залежить виключно від величини сковороди, в якій будемо випікати коржі) і рівно на таке ж кількість ділимо і нашу начинку.
При цьому з подивом і задоволенням помічаємо, що і порційні шматочки тіста, і шматочки начинки за обсягом практично рівні, або, що ще краще, шматочки з сиром, мабуть, і побільше будуть! Ура! Нас це точно влаштовує. І те й інше (і шматочки тіста, і шматочки начинки) підкочує в колобки. На добре присипаному борошном столі розминаємо шматочок тіста в невеликий коржик і викладаємо на неї колобок з сирної начинки. Вільними від начинки краями тіста як би обіймаємо нашу начинку зверху, щільно защипуючи шов. Трепетно стежимо, щоб були на корені присічені навіть найменше бажання і можливість начинки здійснити втечу з тестяного полону. Отриманий герметично зліплений майже кульку, перекладаємо швом вниз і акуратненько або качалкою, або пальцями (що значно приємніше) розгортаємо колобок в корж діаметром, вельми і вельми схожим на діаметр сковороди, в якій будемо смажити.
Ну і власне смажимо, намагаючись максимально струсити з коржі зайву муку, на сухій добре розігрітій сковороді, відразу убивав нагрів приблизно до половини, хвилини 3-4 з одного боку. Поки на цій самій стороні не з’явиться апетитно-золотава, поджарістая забарвлення. Кришкою нам закривати навіть в голову не приходить. По-перше, прожарітся і так, по-друге, коржик із закритою кришкою почне обов’язково відволожуватися і мокнути … Ну і на кой нам це потрібно, питається!?
Та й перевертати її через це буде не так сподручно, легко і невимушено, як воно задумувалося. Перевернувши-таки корж на інший бік, дожаріваем, не відхиляючись від вищевикладених інструкцій, до готовності, паралельно не забуваємо вже підсмажену сторону щедро змастити вершковим маслом. У готового знятого з плити хачапурі другу сторону теж змащуємо маслом, викладаємо їх стопкою і терміново, буквально дуже кваплячись порадувати і себе, і своїх гаряче улюблених горяченькой з тягнеться розплавленим сиром, золотистої та ароматної коржем, кличемо всіх за стіл! Я думаю, ніхто не буде розчарований … Так що вдалого вам випічки і приємного апетиту!